Математика ... Складна наука, мистецтво чи нудне і незрозуміле заняття?
Кому як – відповість більшість, і будуть праві – немає єдиної думки.
Комусь вона дається легко, граючись, а когось цифри і все, що з ними пов'язано лякає.
Але як би там не було, всім доводиться освоювати хоча б ази цієї стародавньої науки, так як в повсякденному житті не можна без цифр, підрахунків, розрахунків та вирішення побутових завдань.
Але як цю очевидну річ пояснити 10-річній дитині, яка просто ненавидить математику, тому що не розуміє? Прості логічні ланцюжки не підвладні її дивовижному розуму. Цікавий факт – дочка ще до недавнього часу, коли завдання були простіші і порахувати можна було в розумі, видавала одразу відповідь, але геть не могла пояснити, як вирішила. Ось вона звідкись, інтуїтивно, чи що, знала результат, але не розуміла, як їй спало на думку це число. Відсутність логіки? Можливо, але тоді як, звідки береться рішення. Я – логічна людина, для мене математика – відкрита книга, але так я не вмію. Може, це незвичайність мислення, може гнучкий дитячий розум, може інтуіція, може зв'язок з «космосом» та інші «таємниці життя». Можна шукати пояснення як завгодно довго, але точної відповіді немає.
Згодом, ця здатність у доньки стала пропадати, всіх же вчать однаково, і потрібно мислити логічно. І кому яке діло, що ти вмієш по-іншому, є створений «розумними» дядьками порядок життя, і будь добрий підлаштовуватися. І мене це призвело до сумних думок. У нашому житті немає місця диву, всіх рано чи пізно причешуть під одну гребінку і перетворюють в однаково мислячу безлику масу.
Як в знаменитому фільмі Pink Floyd «The Wall», де в пісні про освіту стрункі колони безликих абсолютно однакових учнів слухняно слідкують по конвеєру і падають в м'ясорубку суспільства, яка радісно їх перемелює.
Як це не жахливо, але у нас відбувається теж саме. Цікавим є той факт, що з часом наша хвалена освіта, намагаючись загнати всіх дітей в прийняті і зрозумілі в суспільстві рамки, можливо, заважають розвиватися незвичайним, дивним здібностям. І такі діти завжди аутсайдери до тих пір, поки не приймуть загальноприйняті умови гри і стануть черговою посередністю, тому що «як всі» їм не цікаво, та й не вміють вони так, а як вони вміють нікого не хвилює. А наше життя могло б бути цікавішим, не заганяючи всіх під єдиний шаблон.
Сумно, але вчитися, тим не менш, треба. Я зі своєю логікою не можу пояснити дитині математику, та й схоже вчителька теж не може. Дочка мислить якось по-іншому. Швидше за все вона гуманітарій, творча людина, і точні науки – не її тема. І я знайшла вихід! Тепер ми намагаємося вирішувати завдання за допомогою образів. Кожну умову малюємо, начебто стало виходити. Але не все так легко намалювати, та й я не художник. Ось і боремося – творчість зі стрункою математичною системою.
А добре б, щоб вони не конфліктували, а складали гармонію, адже і точні науки, і мистецтва так чи інакше намагаються описати світ навколо нас.
У книзі Гессе «Гра в бісер» така гармонія дуже добре представлена. Студенти, граючи, описували музику і картини за допомогою математичних формул, а математику перекладали на музику і писали. Я думаю, в цьому щось є. Очевидно, що цілісну картину навколишнього, людина розклала на складові, щоб зрозуміти, а скласти знову забула або не змогла ... поки що.
